bolsos michael kors nike huarache baratas montblanc boligrafos nike outlet polos ralph lauren baratos oakley baratas michael kors bolsos new balance 574 new balance baratas boligrafos montblanc nike air force baratas polo ralph lauren baratos nike air force 1 nike huarache

uggs sko louis vuitton oslo nike sko polo ralph lauren dame louis vuitton norge oakley norge parajumpers norge oakley briller polo ralph lauren salg moncler jakke ray ban solbriller canada goose norge ray ban norge woolrich jakke parajumpers salg

cheap air jordans uk cheap mont blanc pens hollister outlet uk adidas jeremy scott uk hollister outlet cheap air jordans gucci belts uk nike shox uk cheap nike air max 90 gucci belt uk

Життя міста
 
Новини
Життя міста  
Міська громада
Гуманітарна сфера
Підприємства та бізнес
Економіка міста
Бізнес-інформація
Підприємства та бізнес-структури
Пропозиції для інвесторів
Українські міста в Інтернеті  
Про проект
Як долучитися до проекту
Архів новин  


Українські міста в Iнтернеті

Українські міста в Інтернеті
Інститут трансформації суспільства
Портал Олега Соскіна - аналітика, статті, коментарі, новини в Україні та за кордоном
OSP-ua.info - События, комментарии, аналитика


Нардеп Чепинога розказав про дитинство в Черкасах

28.04.2015

Народний депутат України від “Блоку Петра Порошенка” Віталій Чепинога згадав про свою першу самостійну подорож у житті, метою якої було відвідати Черкаси.

Про це він написав на своїй сторінці у Facebook.

“На сьогоднішній день я відвідав десь 65 країн світу (ізвіняюся за хвастовство). Я це люблю. І мені скрізь, в принципі, подобається. Я не прихотлівий… Мені сподобалися Танзанія, Індія, Камбоджа, Сідней, Кіото, Ріо-де-Жанейро, Майямі, Мехіко, Тель-Авів, Стамбул. А от Дубай, напрімєр, повне уїпанство, не моє, ну всьо-равно, жить можна… Але сама пам’ятна подорож – це перша самостійна подорож у моєму житті. Це була подорож в… Черкаси… В 6-му класі…

В Черкаси треба було їхать для того, щоб купить мототрек. За 18 рублів 50 копійок. Це була мічта! Мототрек це була така крута вешч, по якій їздили ігрушечні мотоцикли. Плей-стейшн Совєцького Союза. За шкалою цінності 80-х, це було, приблизно, як дача на Кончі-Заспі, Бентлі-Контіненталь і абонемент на всі матчі «Манчестер Юнайтед» одноврємєнно…
 

Мототрек можно було купить і в селі. Але. По-перше, це було неромантично. А по-друге, продавщиця культмагу неодмінно розказала б матері, що я купив мототрек, в результаті чого б случився «долгий і ненужный разговор» (Гарік Крічевський)… Бо за 18 рублів тоді можна було відгулять скромну свайбу або прілічний похорон…

Понятно, шо для мототрека нужні були гроші. Де ми їх брали? – Та, крали (де прийдеться) і забирали по 15 копійок у менших товаріщей обманом і відкритою агресією та угрозами… Красти було, конєшно, некрасіво і даже десь – отвратітєльно. Ну мені було можна. Бо до того часу я вже стояв на учоті в дєцькій комнаті міліції. Положеніє, так сказать, об’язувало. Імідж такий…

Тут требе зробить ліричне отступлєніє. До 5-го класу я був абсолютно прілічним рібьонком. І в 5-му класі даже зайняв перше (чи друге? – не помню) місце на обласній оліміпіаді з математики. Якось даже була така ідея, – отправить мене в Київ у математичну школу при КГУ імені Шевченка, ну мені удалось цього ізбіжать, бо батько сказав: хай пока дома живе… У школі моя фотографія висіла на якомусь абсурдному стенді “Кращі математики школи”… Але потім я чомусь спортився (з точки зрєнія обичної еволюції). Мене кликало якесь неосознанне “дике поле”, а не математичні олімпіади… Тому через рік моя фотографія висіла на стенді “іх разисківаєт міліція”, а не на “кращих математиках школи” ( я утрірую)…

І вообше, з точки зору норм совецького “общежитія” і морального кодексу “строітєля коммунізма” – з 6-го класу я був рецидівістом, на якого наплювало обшчество, і я на нього – тоже.

В общим, я сколотив лічну банду. До банди входили: мій однокласник Гриша Короткий (хоча він був, наоборот, найдовший у нашому класі, і йому вже тоді давали пиво і цигарки в столовій по причині росту), Сергій Товстоус ( у нього було ще два менших товстоуса-брата, які тоже хотіли в Черкаси, ну ми їх, після совіщанія, відкинули тура із-за економії срєдств та лічної сопливості) і мій ще один однокласник – Саша Сердюк, який називав батьків на “Ви” і визивав вполнє обосноватєльні подозрєнія.

Сначала ми хотіли йшли в Черкаси пішки. Це було б романтично. Але, по-перше, це було б довго. А по-друге, там був міст чере Дніпро, через який пішоходів не пускали. Ще була ідея йти в Черкаси по Дніпру взимку. Але в нашому районі Дніпро – це не просто пасторальне Дніпро з картини Куїнджи, а Кременчузьке водосховище, шириною 20 кілометрів, і ждать поки воно замерзне ніхто не хотів. В общим рішили їхать на автобусі. Банально, ну надьожно.

Наш “общак” хранився в коробці з під краски на старому закинутом кладовищі в одній з могил. Там же де й цигарки, сірники, штопор та прочі вешчі першої необходімості.

Батькам було сказано, що ми їдемо на якісь шахматні змагання. В шахмати ми грали на рівні Остапа Бендера, ну тоді такі вешчі чомусь проходили. Предполагалось, що мототрек стане призом за нашу побєду в соревнованії.

В 7 часов утра ми вирушили в трудний, ну благородний путь. Ми одягли саму красіву одежу: шапки, пальта і уйобіщні світера ручной в’язки. Думаю, виглядали ми, приблизно так, як потенціальні ізбіратєлі Віктора Януковича образца 2004 года. Соціально чужді елементи общества, яких за внєшними ознаками слєдувало нємєдлєнно ізолірувать. …

Мототрек ми не купили. Бо, по-перше, ми не знали де він там продається. А, по-друге, в Черкасах оказалось набагато більше свєтських развлєчєній, ніж ми ожидали. Напрімєр, пільменна на вокзалі… А ще ігрові автомати по 15 копійок (де ми й потратили уставний капітал) і пиво в бочках в городському парку, де грала ярка і патріотична музика про войну і про любов. Черкаси для нас показались Багдадом в період його расцвєта. Це було красіво і необично… Ще ми ходили в кіно “Лєгенда о дінозаврє”… Там страшне чудіще на наших глазах з’їло красавіцу і остались тільки її пласмасова верхня часть. Це було страшно і зворушливо… Вийдя з кіно, ми сиділи на лавці, курили і мовчали. Потрясьоні…

А увечері ми поверталися додому на автобусі селами. Бо було два автобуси в село. Перший, прямий – за руб. А другий- селами, за 70 копійок. У нас було 70 копійок на один білєт. Але враховуючи той факт, что в автобус ПАЗ набивалось людей, як в Боїнг-747, ми нічим не рискували, у кондуктора там не було жодних шансів… Я їхав стоя коло водітєля. Рядом стояли селяни. Вони мовчали і дивилися в даль. Селяни були з Чапаївки, Мельників і Чеховки. Вони везли з города страшні неестетичні коври, подарки для дітей, тіпа коричневого піджака, світільники в стилі пізнього Пушкіна, пласмасові квітки і непроданих півнів, які сначала несамовито кричали, а потім поснули.. Ще мандарини…

У водітєля був магнітофон Весна-202 і пачка Біломору. З магнітофону лунала пісня Луї Армстронга “Вандефулд Ворлд”… Де вона взялася у нього по тим часам – непонятно. Водітєль подивився на мене оценівающим взглядом і сказав: можеш курить… А я сказав: в мене нема, а він сказав: бери мої… З тих пір я навсігда полюбив джаз.
 

Потім ми сиділи на лузі, мовчали і думали. Ми всі рішили, що стоїть жить тільки в городі. А рядом ішов дядько з коровою і сказав: прівєт молодьож, як учоба? А ми йому сказали: пашол нахуй. І він пішов, бо не хотів разборок…

А потом був страшний скандал, ну то вже тема для іншої теми…

А вранці директор школи мене хижо питав: так, значить, ви їздили на шахматні сорєванованія?- А я нічого не казав, бо на риторичні вопроси я не отвічаю… І вообще з директором у нас були отношенія сложні і безнадьожні. Ми абсолютно щиро, відверто і іскрєннє ненавиділи один одного. Він щитав, що я кончений, а я – що він… десь воно так і було в середньому…

Потім, трохи пізніше, при випуску, директор мені безапеляционно заявив: підеш на трактор! А я, проявивши малодушиє, сказав – да! Ну, не пішов. Я пішов на бармена загранплавання в 26-е училище города Одеси, звідки мене вигнали через 2 тижні по причині несоотвєствія образу совецького чєловєка за границею… В мене була духовна криза і три рублі, які мені прислав батько в пісьмі. Я пішов в бар “Антілопа-Гну” і потратив їх на пиво і бутерброд з гарячої ковбасою, і на дєвушок (про дєвушок – брехня, ледве на пиво хватило)… А потім я пішов в армію. Мене провожала тільки моя мати Катерина Андрійовна, бо я йшов в армію з Одеси, і це було далеко… Ми сиділи з нею коло воєнкомату і два часа наблюдали, як муравей питався витягнуть сірник на бетонну колону. Зрештою йому це вдалося, але я забрав у нього сірник і кинув додолу. І він поліз по нього опять… А потом мене постригли налисо і я вийшов за забор до матері. І вона сказала: хай тебе Бог береже, синок. А я сказав: та ладно, пока…

Десь через 20-ть років, коли я внєзапно став депутатом Верховного Совєта, в мене була така мисль: подзвонить директору школи і сказать: “Ну шо, на трактор?”… ну я передумав… Бо депутати люди – прілічні, нудні і банальні”, – написав Віталій Чепинога.


ВЧАСНО

 

 





18.10.2016

Волонтери закликають черкащан плести шкарпетки для бійців
У зв’язку з похолоданням, черкаським солдатам стали необхідні плетені шкарпетки. Про це на своїй сторінці у Facebook написав волонтер В’ячеслав Скічко
  >>>

10.10.2016

Черкаси:Змагання на влучність: як прикордонники визначають найвправнішого стрільця
На Черкащині визначають найкращих стрільців серед українських прикордонників. За перемогу змагається майже сотня військових з усієї країни
  >>>

07.10.2016

Осінь в Черкасах зустріли фестивалем фарб
У Черкасах пройшов фестиваль фарб, яким символічно провели літо та зустріли осінь
  >>>
 
Всі новини >>>

Загружаем курс доллара от minfin.com.ua…





© Інститут Трансформації Суспільства 2007-2017
При повному або частковому використаннi матерiалiв посилання на www.cherkasy.osp-ua.info є обов'язковим. Вiдповiдальнiсть за достовiрнiсть матерiалiв покладається на їх авторів.
Наша адреса: Україна, 01034, м. Київ-34, а/с 297, тел.: (096) 521 0508, (050) 867 5802, (093) 328 6985, e-mail: editor@osp.com.ua

TyTa
Архів новин: 1/ 2345678910